Кургани задивлені в небо
як пружні груди землі
Поля – чорно-білі зебри
копитами б’ють по стерні
Між ними розбризкав сонце
колись напівп’яний Ван Гог
У соняшникове віконце
кудлатий дивиться Бог
Я втік із липкого полону
обіймів кабацьких чіпких
від втоми
повій
рок-н-ролу
від вулиць вампірських нічних
У вени упорскує сонце
свій золотий укол
Мої кам’яні охоронці
притисли до скроні ствол
Не знаю – чи скіфські баби
чи просто уламки епох
час обережно гладять
злизують з нього мох
А в розписній церковці
врослій у небокрай
раптом зчинився подзвін
запрошуючи у рай
Грає мелодії дивні
чиясь незрима рука...
...Горобець стрибає по линві -
крилатий дзвінкий паламар
Визирає з-під ніг джерельце
дражниться і дзюрчить
І радість навколо стелиться
чомусь невловима як мить
