Повернися, та без ліку –
поволока мого віку
в цей осінній слід ковилу,
що весна колись сповила...
Пісня краю спить в тумані,
як життя ось в цій омані –
о, моя фата-моргана,
за світанком,... захід ранній.
Ось протяжна пісня в лузі,
хтось так болісно мов тужить –
щем і серце, й душу будить,
мої любі,... мої друзі...
Що ж нам світить, що тримає
в цій ілюзії без краю ?
– Час, де виростали крила
і любов, що нас сповила...
Так снується поволока –
доля й хрест тут наш до строку.
Сніп життя несем до току,
в зерня правди від Пророка...
27.09.2015р.
Воздвиження Хреста Господнього
