Кузьма, заочний мій друзяко,
Ми так й не бачились вживу...
Я теж творив бувало всяко
І до цих пір з отим живу.
А ти тепер у "цифрах" жиєш.
Як водиться у нас, людей,
З усіх усюд, машин ти пієш,
А був живий, то — де-не-де...
Тепер ті люде "понімають",
Гудуть, — він час опередив!
І мо, десь рацію і мають,
Та все ж, ти вногу з ним ходив.
На "депешах" росли ми двоє,
Ти їх би слухав і тепер...
...А ще згадав я Вітю Цоя,
Все ж, ні один герой не вмер.
В їх лави попадає кожен,
Хто виніс критику життя.
Тепер, прошу, пробач їм, Боже
За всі невстиглі каяття.
Всім, хто без тормозу педалі,
Воскресши із життя руїн,
Подався набагато далі,
Чим на "Побєді" у Берлін...
