Щодень ізходь на вежу полум’яну,
Волосся розпустивши, наче стяг.
Бо хто іще про мене тут пом’яне,
Де кожен день – на вістрі шпаг.
А кожна ніч – то вервиця смутних,
Блукань під місяцем скорботи,
Коли пісень заводить жалісних
Сирін, що гніздиться навпроти.
Коли лукавих мешканців болотних,
Очиці, мов примарні світляки,
Як темні чари їхні побороти
Мені у снах, Далека, розкажи.
Коли і тінь моя фальшивить ноти,
І горло здавлює земна імла.
Відкрий на небі зоряні ворота
Хай птиця туги в Ірій відліта.
Сходи на мури, наче Ярославна,
Хоч темне сонце, у крові роса,
Як щезники тривожать сонні плавні,
Хай майорить на заході коса.
Я упізнаю знак отой священний,
Пилюку струшу з пам'яті плащів,
І вежу твого згаданого ймення
Знайду між безміру земних шляхів.
29.04. 2015