Молоде подружжя жило у невеличкій кімнаті, котру вони винаймали. Того дня хлопець захворів – мав температуру, страшенно боліла голова та горло. Прокинувся він раніше за свою дружину і пішов ладити собі та їй каву. Коли кава зварилася він налив її собі та дружині і сів на стілець біля ліжка та почав пити милуючись вродою сплячої дружини. Дружина певно відчувши аромат кави, що витав у кімнаті прокинулася і попросила дати їй кави. Чоловік дав їй філіжанку та поцілував її. В кімнаті було прохолодно, тож треба було розкладати вогонь у кальзі.* І він пішов на двір за дровами. Принісши їх хлопець почав розкладати вогнище, але дрова мокрі після дощу як на лихо не хотіли займатися.
Це був звичайний недільний ранок – вихідний день для обох. Жінка вже допивала каву і вставши з постелі почала збиратися до церкви. А хлопець все намагався розпалити кальгу. Раптом його погляд впав на невеличку дошку, але вона була досить велика, щоб поміститися у кальгу. Тож хлопець не довго думаючи вийшов на двір і взяв фейсу* аби поколоти її на тріски. Дружина почула стукіт і вийшла за ним на подвір’я, щоб подивитися, що там відбувається. Побачивши як чоловік коле дошку на тріски вона – погнівалася. В неділю не можна такого робити. Так було заведено у місті в котрому вони жили. Так привчали жінку з дитинства і не біда, що вони з різних міст. Але треба дотримуватися неписаних порядків міста в котрому живеш. Між подружжям виникла вада, що переросла у сварку. Жінка казала чоловіку, що так не можна робити, це ж неділя у церкві йде служба і взагалі у неділю не можна брати до рук будь-який інструмент. А чоловік доказував, що він нічого особливого й не робив і це дрібниці, не звертай уваги на них. Життя – складається з дрібниць, якби не було дрібниць, ми би з тобою не познайомилися, коли я помру – лише тоді я на них не буду звертати уваги – відповідала дівчина. Чоловік не хотів сварки, адже неділя це єдиний вихідний день котрий він міг провести із дружиною, але в запалі гніву він сказав слова котрі ліпше б не казав, котрі б не мав казати. Що він сказав? – Запитаєте ви мене, мої любі читачі. А він повів їй таке – тоді помирай. Це був тяжкий удар для дівчини. Сказані слова вже не повернеш, не зітреш, не відкоригуєш та не видалиш з пам’яті. Вони страшніше за будь-яку зброю вбивають і калічать не тіло людини, а душу. Що відчувала його дружина після цих слів? – Напевно порожнечу, її світ почав рушитися. Людину котру вона шалено до нестями кохала сказала їй таке. Сльози почали котитися по обличчю дівчини, а в серці вирував біль. Хлопець не зрозумів, що сказав, розуміння прийшло згодом. І він почав просити пробачення у жінки. Але не можна скалічити душу і вилікувати знову за мить. Він просив пробачення бо дуже любив дружину. Вона відповіла, що пробачила та вдягнувшись хотіла вже виходити з кімнати. Чоловік просив не йти сьогодні нікуди, а лишитися вдома з ним. Йому боліла душа від розуміння того, що він сказав. Це добре коли людина осмислює свої вчинки. Люди так часто завдають болю навіть не ворогам, а саме тим кого люблять.
Жінка не послухала чоловіка і все ж пішла до церкви. Виходячи з кімнати вона попросила не телефонувати його , оскільки хотіла заспокоїтися слухаючи музику і він погодився. Щоб вщухла біль котрої він їй завдав. Минуло більше ніж півтори години, служба вже мала б закінчитися і хлопець вирішив зателефонувати до дружини. Тож порушивши обіцянку він набрав номер її телефону, але слухавки вона не підняла. Біля дверей кімнати сиділа кішка і вмивалася є прикмета, що це до гостей. Але хлопець нікого не чекав окрім дружини. Та її не було і хлопець почав не покоїтися, переживаючи за неї. Вже минуло майже три години, а її все не було. Чоловік нервово ходив по кімнаті, різні погані думки лізли в голову. Він телефонував її, але вже навіть і зв’язку із нею не було, дружина була поза зоною досяжності. Хвилини котрих люди зазвичай не помічають – перетворилися на вічність для нього. Йому здавалося, що час завмер і стоїть на місці.
Раптом тишу сполохав телефонний дзвінок. Дзвонили з незнайомого для хлопця номеру. Він підняв слухавку. Чоловічий голос у слухавці запитав чи Анна Герман його дружина. Хлопець відповів, що так і з тривогою в свою чергу запитав – що сталося. Той самий чоловічий голос повідомив, що вона померла, потрапивши у аварію. Її збила машина, з цими слова телефон впав з рук хлопця. Біль проймав його душу. В пам’яті повстали слова – тоді помри…
* Кальга - піч
*Фейса - сокира
ID:
614164
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.10.2015 13:56:44
© дата внесення змiн: 18.10.2015 13:56:44
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
