За гратами долі.
Намагаюсь без Вас в цьому дні існувати.
Ніби десь, в підземеллі, на зламі всіх сил.
Моє небо закрили не вікон квадрати,
Глухий відчай, як грати, весь світ перекрив!
Як же тяжко без Вас! Ця розлука – як вістря
Роздирає все серце пекельним вогнем.
Я без Вас, ангел мій, як в диму без повітря,
Не радію від того, що маю цим днем.
Ви десь там, де мене не діждетесь побачить,
Де про мене мовчатимуть сиві дощі.
Пізня осінь зі мною, тут – поруч, поплаче.
Я їй сльози зітру на поблідлій щоці.
Пригадаю не раз Вашу усмішку милу,
Ніжний звук Ваших вуст, легкий помах руки,
Вроди Вашої дивну незвідану силу,
Від якої ще й досі осад п’янкий.
Хоч похмілля важке... не для мене ті квіти
Розквітали колись у подільськім селі.
Не мені досконалості Вашій радіти,
Не мені раювати на рідній землі.
Переконаний в тім, що забути не зможу,
До останнього подиху, погляд сумний.
Як же мріяв про Вас! – нагорода Ви Божа,
Та ще кара Недолі в цей вік нелегкий!
Від свого почуття я звільнитись не в силі.
Ніби ланцюг важкий оцю душу обвив.
Намагаюсь якось, в день важкий та немилий,
Існувати без Вас... хоч би краще не жив!
20.10.2015
Прекрасний вірш!!! Браво!
Яка сила почуттів! Скільки любові, ніжності...і смутку! Мало хто здатен на такі почуття, це – велика рідкість в наш час. Щиро жаль, що їх недооцінили.
Прийміть мій щирий уклін!!!!!
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
