Втікала від дощу вздовж лінії тролейбуса,
Запахуючи поспіхом поли свого пальто.
Знайомими маршрутами життя людське розкреслено,
Укотре вже, хто був усім, стає просто "ніхто"
Ти бігла з парасолькою біля міських канав,
Калюжі вийшли з берегів, намокли чобітки
Як всі, ти поневолена мільйоном різних справ,
Під тягарем чужих хрестів все рветься на шматки
Від ліхтаря до ліхтаря ти мчала стрімголов,
Втікала від своїх думок, а потім від дощу
Де твое місце, де земля без всіх цих сторінок,
Тікала ти, а всі вірші кричали "не пущу"
Спішиш куди? Уже не жде ніхто тебе з листом.
Не відігріє бід грози, шепочучи "люблю".
Романтика твого життя - це соло вдвох з котом.
Порозбігалися тузи, тож дама каже "п'ю"
Втікала від дощу вздовж лінії тролейбуса,
Реприза* долею стає, нічого в цім нового.
Ти бігла, добре знаючи, що відповідь до ребуса,
Що ти біжиш не від дощу, від спогадів про Нього
2015р
