Остання зустріч.
Ти натякнув, що нам пора розстатись,
Що наші почуття давно не ті,
І ось, іду немов на самострату,
На цю останню зустріч у житті.
Розмов не буде більше про кохання,
Ти не для цього звав мене сюди,
Іду у вічі глянути востаннє,
А потім... позабути назавжди.
Свободою назву свою самотність,
Переживу, хоч справа нелегка,
Обоє вільні будем від сьогодні.
І вже руки торкається рука....
Ти дивишся, неначе бачиш вперше ,
Я млію від твоїх гарячих вуст,
І сум і радість розривають серце.
Ну як же врятуватись від безумств?
На фоні сонця, що іде на захід,
Стою в обіймах рідних й дорогих:
-І ти б змогла ось так "без бою" здатись?
-А ти без мене дальше жити б зміг?
Н.Хаммоуда.
14/11/2015
Це чудова поезія! В кожному вірші не одне життя. Я думаю, що кожен читач у ваших віршах впізнаЄ себе обо якісь епізоди із власного життя. Дякую, пані Наталіє за насолоду!
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Миколо, дякую! Ну звичайно вірші повторюють чиєсь життя і можливо й не одне, але точно можу сказати, що не пишу із власного, як багато хто думає.
а в мене осінь. Дякую!
В кожному вірші не одне життя. Я думаю, що кожен читач у ваших віршах впізнаЄ себе 
обо якісь епізоди із власного життя. 
Дякую, пані Наталіє за насолоду!
