Вечоріє, і сонячне світло
З краю неба осяює зведення хмар.
Милий двір зустрічає привітно
Нас з тобою. Блищить тротуар...
Кілька кроків — і ми у квартирі;
Запах прянощів пестить знесилений нюх.
Все навколо у злагоді й мирі.
Ти знімаєш сережки із вух...
Нафарбована, стомлена, боса,
Відігнавши від себе настирні думки,
Я торкаюся кінчиком носа
До твоєї блідої щоки...
Я руками тримаю перлину,
Що наповнює сонцем похмуре життя —
Найкоштовнішу в світі людину —
І обожнюю це відчуття...
Оживає душа моя чиста
У гарячих і щирих обіймах твоїх,
Що окутують наче намисто
Ніжну шию, білясту мов сніг...
Враз підлогу оздобив наш одяг,
Що тримався на стегнах й безсилих плечах;
Сіру втому замінює потяг,
Сяє вогником в наших очах...
Палко спраглими ласки вустами
Розціловую сповнений жару живіт;
Безкінечність постала за нами,
Затуливши собою весь світ...
Наші голі стрункі силуети
Неквапливо збігаються в цілісну суть;
Поміж нами зникають секрети
І барвінки у душах цвітуть...
• 07.11.2015 •
