ТУЖИТЬ В РОСІЇ МАРІЯ
Тужить в Росії Марія,
Плаче в Німеччині Магда,
На Вкраїні ридає Надія,
А в Ізраїлі небо плаче.
В Марії лиш поле безкрає
Й берізка нагадує Йвана.
І навіть портрета немає –
Є спалена хата - рана.
В далекому Бресті на шпилі,
Що небо тримає і сонце,
Ім’я героя милого
На обелісковій згонці.
Є у підніжжя квіти,
Стука там серце солдатське,
А Марія й маленькі діти
Десь далеко в Росії плачуть.
На Вкраїні, де спалене жито,
Де Дніпро, мов артерія крові,
В сиротинці між тисячі діток
Тиха Надя плаче від болю.
На очах її вбили матусю
І сестрицю закатували,
Ще й сміялись в арійському дусі,
Бо за звірів слов’ян всіх вважали.
Все село й стигле жито спалили,
А вона заховалась до світу.
Із –під мосту зі страхом дивилась,
Як по річці пливли мертві діти.
Ось сім’я її подружки Фанні,
Дві сестрички – Рахіль і Сара.
Дядя Савл, їхня мама Ані.
І навіть котів їхніх пара.
По землі пронеслась злива люті
До євреїв, слов’ян, романців.
І нещастям єдиним скуті
До кінця свого йшли тихі бранці.
Як їх гнали за Київ престольний,
Щоб його куполи осквернити.
В Бабин Яр, що в ту мить став чорним,
Щоб серця тисячам спинити.
Там єврейські родини незлічені
Лиш до неба тяглись руками.
Родовід їх мудрий правічний
Там помер з усіма синами.
У Надії нема надії –
Німотою лиш серце скуте.
Їй ніколи ці роки лихії
І дитинство страшне не забути.
А у Магди Берлін у руїнах,
І безславна сліпа похоронка.
Не похвалить ніхто її сина,
Що загинув в далекій сторонці.
Не назвуть його зроду героєм ,
І не скажуть, де серце спинилось.
І для Магди далека країна –
Це велика могила сина.
Не хотіла його відпускати,
Лила сльози дрібні на веснянки,
Й сині очі німця солдата
Теж були, мов сльозливі ранки.
Але йшов він в чужу країну
Убивати і бути катом,
Винен в смерті мільйонів невинних,
На дорогах війни розіп’ятих.
За героєм тужить Марія,
За синами Ізраїль плаче,
Більш не буде родини в Надії,
Сину ж Магди ніхто не пробачить.
