Скажи мені, чому померкли зорі,
Чому кохання впало із небес,
Чому гуля розбещеність на волі,
Чому в житті панує «інтерес»?
Де почуття прекрасні і глибокі,
Куди поділись ріки чесних слів,
Чому пішли від нас думки високі,
Чому вогонь сердешний догорів?
Забули люди, що таке кохання
І слово «вірність» зовсім не в ціні.
І одинокі мрії-сподівання
Приходять до людини уві сні.
Живем у час зневаги і сваволі.
Керує світом безсоромність зла.
В лещатах зради гинемо від болю,
Забули пісню миру і добра.
Одне лиш тіло нами верховодить.
Душа стомилась бій вести із ним
І одиноко коло плоті ходить,
Не розмовляє з серденьком живим.
Чому кохання втратило корону?
Чому воно весною не цвіте?
Чому лиш пристрасть віддалася трону?
Її правління марне і пусте.
Благаю я кохання повернутись,
За руку вірність в світ наш привести
І грішну пристрасть в сором одягнути
І гордо до порядності іти.
