І непотрібні нікому, мої кришталеві очі.
І непотрібні нікому, слова між рядків.
А правда потрібна..
Та, хто її хоче? її ще потрібно знайти.
І квіти мальовані мною..
Не мають надії ожити.
Пелюсти з часом, не в"януть...
А кореня, я не малюю .
Бо те що глибоко, небачать.
І душі ніхто нецінує.
І сміх заступає щитами:
Образу, надію та відчай...
Бо сльози, ніхто, не відчує.
Бо сльози, ніхто, не побачить.
А очі. як склянки налиті
Гіркими, пустими словами.
Що душі у собі тримаюсь,
І серце марнують обманом..
В уяві, все тіж силуети...
Що грались чужими плащами.
Дощем руйнувані плани,
чекають нових сцен...
І бити мене непотрібно...
Казати що сильна нетреба..
Бо я наче квітка тендітна,
Загублена між коренями...
