У мене фетиш до холодної зброї,
Я - закоханий в чортові леза та кляті руків'я,
І в черговому махачі нас, кохана, з тобою,
Я, встромлене в мене, до кінця засуну спокійно.
Не відчуваючи болю, чи просто не вірячи,
Проштовхну до нутра усе, що має сенс і що ні.
Я безумець, ви погляньте на це: "Очі вирячив,
Й пролива свою кров на цій надхолодній війні!".
Та не за думки чи якісь геніальні ідеї,
Не за правоту чи відміну солодкій брехні,
Просто звик до руків'я ножів, що ростуть з мого епітелію,
І лез, що знищують надлишок кисню в мені.
І дістати їх не потрібно, та й не можливо,
Вони наче в реалі, ці леза, стримують рани,
Й гірка кров не протікає із ними,
Адже саме гірке назавжди лишається з нами.
Тому, хай примножуються і залишаються,
Можливо хоч так наберусь для світу ваги!?
Я ж не піду, саме тут і лишаюсь Я,
Я ж обожнюю леза, руків'я й крові сліди.
26.04.16 (с)
