Весни, дощу тебе в обійми
І щоб заснути без новин
І щоб не йшли у бій ми
І без розлучених родин...
Ти була в мене тим
Що робило мене саме мною!
Кожен день був наповнений рим,
Двох сердець і одною любов'ю..
І каштани, і тихі прощання
І уста твої мовчазні
І солодкі повільні зітхання
І розмови до болю смішні
І волосся твоє, твої очі
В мому серцю завмерли навік,
Те метро, ті перони і ночі
І сльоза з під опущених вік.
Знаю щастя не вічне, воно мандрівник
Залишає надію, і спогадів смак.
А життя воно мов двірник,
Вимітає поволі усе у смітник...
Та за все що було у дорозі
Дякую! Чуєш спасибі тобі!
І за шрамик на твоїй нозі
І за родинку, та світло в душі!
