Твій погляд в даль.
Тепло долоні на оголенім плечі
І в тім"я подих ніжно-невагомий.
В очах - печаль...
Над ними - зорі - незворушні глядачі
Двох танцю мрій. Притихлий місяць повний.
Цілунок-смак
Терпкої вишні у медовому соку.
Зігріте пізнє вечора тремтіння
Солодким "так..."
Розлука - тінню у палітру снів легку,
А понад тим - байдуже зір мигтіння.
Обійми трав.
Перлинно-росяна доріжка - провідник
Для спраглиг вуст. Ключем до світу - дотик.
Мене карав
Допоки голод твій пекучий не затих
Й зникав... Лиш зорі дивувались: "Хто ти?"
Мовчала я.
Їм не збагнути холоду світань - нічні
І... вічні. Один в чеканні мій рятунок!
Бо ж, як твоя -
страхи усі стають безглузді і смішні....
Ти - біль. Межа... Мій життєдайний трунок.
Твій погляд в даль.
Чи відблиску очей моїх шукаєш, а чи знаків неба від спраглих до цілунку ніжних вуст, ти не проси, не бійся - я озвусь, пороги болю я пройти не побоюсь, не спопелять світанки мерегтіння серця - мені повір, поглянь у ввічі, не у даль, забудь усе, що кличе, біль увесь, печаль, іронію злу гри.
Не край! Не карай! Бери!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Іринко... Просто на розрив невже можна ТАК відчути чужий вірш?!
...дякую тобі, подруго
Які важкі оті розлуки...Але головне, щоб потім вони вінчались зустрічами! 
Гарного дня 
невже можна ТАК відчути чужий вірш?! 
Дуже гарно, Мар`яночко! 
