А якщо я невчасно помру, напередодні липня?
І не встигну тебе привітати незграбно, несміло.
Не почую твій голос хвилюючий, ніби сопілка чи скрипка,
Не відчую, як він проходить, крізь моє тіло.
Це як хлопчиком мріяти про ігрову приставку,
І знайти її зранку як щось фантастичне й таємне.
Я б так зараз хотів подивитись на тебе справжню,
Адже ти є частина мене, частина яка невід’ємна.
Я б піднявся до тебе за так, я б піднявся з самого пекла,
Я проріс би тобі крізь асфальт, міцним та цупким стеблом,
Я би світлом на тебе впав, та спустився для тебе із неба,
Хай би навіть впав нижче, коли б напився, твоїм теплом.
Щоби кілька годин потримати тебе за руку,
Обійняти тебе й без зупину про все говорити,
Відчувати твій пульс, вслухатися в кожні звуки,
І ловити себе, що не в змозі тебе відпустити.
І ловити себе ніби пес що біжить по колу,
Намагатися вперто за хвіст свій себе вкусити,
Ніби смішно усім і його ж не дістати ніколи,
Але це те єдине, що стимулом є, щоби жити.
Як шкода що в реальності так мало казки,
І ніякий чаклун заклинання не скаже про себе,
Адже ти моє все-ти за гранню фантастики,
Хоч насправді, в мені ти не маєш потреби.
А якщо я невчасно помру, напередодні липня?
І не встигну тебе привітати незграбно, несміло …
