Встане Ненька — Україна, осяяна сонцем,
У сорочці вишиваній й відкриє віконце
У широкий світ чудовий, де небо синіє,
Де у мирі та любовi діточки радіють.
Подивиться, як працюють - її прикрашають,
Один одне розуміють, щиро розмовляють.
Та їх мова співучая квітне - розквітає,
Мов веселий соловейко, у гаю співає.
Гляне Мати — Україна та й сама зрадіє,
Скаже, радо посміхнувшись: “Збулась моя мрія:
Стали діти мої вільні у своїй країні.
А їх ворог вiковiчний лежить в домовині.”
І згадає всіх полеглих за волю синочків
Та й захмарять сльози гіркі її сині очі...
Знов, зітхнувши зтиха, скаже: “Пам'ятайте, діти,
Треба чесно й без розбрату вам в злагоді жити.
І тоді не зможе ворог волю відібрати,
А я буду вас любити, як лагідна мати.”́
Гарно!!!З любов*ю! 
