«Я мужність знайшов озирнутись назад
Трупи прожитих днів
Встилають мій шлях
Я хочу оплакати їх…»
(Гійом Аполлінер)
Не тільки мертві дні залишаться позаду
Коли знайдеш собі хвилину озирнутись,
Не тільки час тобі негодою насипле граду,
І нині не траві доводиться додолу гнутись,
Якби ж то лише так - якби то тільки мертві дні
Дивилися на нас мов спогади сумні,
Очима мертвими скляними із загублених листків
Отих торішніх кольорових злих календарів,
Якби... Якби лише вірші й потрощені слова
Блукали в пам’яті... Аж там лиха зима,
Ота... Там шанці, бліндажі і люди - ті, яких нема.
Не тільки мертві дні... І моторошні сни... Дарма.
У пам’яті кутках, у снах живуть вони -
Солдати - друзі, що ти втратив на війні.
Годин страшних, яких орди бреде юрма
І ти у ніч глуху шепочеш: «Не дарма
Все що було, весь біль, що ним пульсує часомір,
Все що зробив, звершив всьому наперекір,
І смерть, що самотою з вічними «чому»
Тебе відвідала на хвильку і пішла у тьму,
І вітер, що співав тобі псалом
І ми, що йшли в майбутнє напролом...»
а пам'ятаєте, до днів - мерців,
коли Ви ще були зеленою травою,
коту - смугастому і злому тигру -
були по пояс
а тепер Ви - Вишня
з розлогими і сильними гілками
що шелестить невтішно
в розмові з трав’яними нами.
дозволив Вам Всевишній
ділитися червоними сльозами
і скільки сліз ще не впаде
з гілок вишневих –
знаю –
поштиво їх всотаю
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.
Обираю. 
