І вже не зрахувати, яке літо
Оманливо пахне кавунами,
Спокушаючи соковитими
А насправді - то скошені трави
Так дурманять. Іду манівцями,
Ніби в еллінських пустощах Вакха,
Навмання і на щастя ковтаю
Кавунове повітря - бо спрагла
І вже не зрахувати, котрий місяць
Променади від зірки до зірки
Мовчки здійснює, скільки амністій
Я собі обіцяла - за хвіртку
Кавунами сп'янілого літа
Час від часу виходити, ніби
Не існує кордонів і митниць,
Ніби зникло все істинне й хибне,
Пити солод гріховного світу
І ділитися власним безсмертям.
Тільки як відчинити ту хвіртку,
Я не знаю - защіпка химерна
І вже не зрахувати, який вечір
Намагаюсь все вийти за хвіртку,
Все ретельно сплановую втечі
Від свого кавунового літа,
Але ці свіжоскошені трави,
Захмелілі від свіжості ночі,
Пантеличать, підступно дурманять
Кавунами - тікати не схочеш
Красиво!
