Тоненька стежка в'ється ген у далеч,
На обрії вже сходить до небес.
Знайду її, минаючи печалі
І на хмаринці намалюю я тебе:
Русявого, кирпатого хлопчиська,
Що бігає в садку за їжачком.
Хмариночка моя, ти, близько, близько.
Так хочу зачерпнуть їі сачком.,
Узяти в руки, міцно притулити
І пригорнуть до серденька, та жаль,
Що день вчорашній нам не зупинити,
І тільки мріі знають де причал.
Та скільки б не жили на білім світі,
Дитинство не ховається від нас
І в дощ рясний, й коли нестерпний вітер
Бузповоротно змінює наш час.
