По криші гулко ліпить дощ,
Залиті тротуари,
Троянд звалився никлий кущ,
І квіти вмить зів’яли.
Під неба куполом цілком
Все вкрилось сіризною.
Бреде дівчина босяком
Вихлястою ходою.
Води двір повен, вже нема
Куди від неї дітись:
Без парасоль йдуть фраєра,
Стрибають втішні діти.
Усі чекають: хоч-не хоч,
Прорвала небо злива…
Чи зможу переждати дощ,
Щоби піти за пивом.
Життя тече, як сірий день.
Не скажеш долі: «Годі!»
І біль ятрить, що та мігрень:
Як наші там, на Сході…
