Неосипана осінь у стихлім оркестрі вітрів,
Мов принишкла в чеканні раптового мокрого снігу...
Я лишень тобі, Осене, різним так бути хотів:
Від гіркого плачу, до феєрій веселого сміху.
Я для тебе лиш, Осене, тишу із листя виймав,
Щоби в ньому твоїм шелестінням тобі шепотіти.
До весни нас накриє своїм оксамитом зима.
Запульсую в зелі... Ти розпустиш мені свої квіти...
Лиш з тобою, красуне, і радість моя і печаль:
Я так прагну сміятися тільки твоїми вустами...
Скільки років між нами в опалому листі прощань,
Скільки сліз із повік моїх збігло твоїми дощами...
