Пройшлось життя, проїхалось, промчалось,
Неначе потяг без зупинки, навпростець...
В вагонах - радощі, печалі, долі,
В вагонах сльози, дурощі і болі,
І лиш над ними - добрий їх Отець...
Здається, ось, що потяг притомився,
Скрегоче сталь, виблискує, скрипить...
Ні, пасажире, просто ти змилився,
У ритмі цьому , власне, розчинився,-
Між вами люди, що втомились жить...
Летить той потяг стрімко, мов комета,
Не зглянулись, - батьків уже нема,
Туманом срібним посіклось волосся,
Як те незібране, покинуте колосся...
І вже наступна станція - зима...
Живіть, мої батьки, я - разом з вами
У тім вагоні хочу до кінця
Співати пісню любу " Гей, соколи !"...
Хто правнуків водитиме до школи?
Хай пломеніють ваші два серця !
