|
Село... Природа... Діти...
Ростуть та й ростуть,-
хай здоровенькі будуть...
Та побільше і красивих...
В дитинстві часто зоставляли батьки одного вдома... Робити нічого,- поїси порічок ще зелених... Залізеш у садок до сусіда,-теж недозріле все... Кисло… Нудно… Жоржик у бабусі за річкою… Петрусь кудись завіявся,- певно біля млина пічкурів
ловить… В такі часи любив спостерігати за всім, що повзає, літає, плаває, десь сидить... Тоді вперше одного літнього дня спостерігав за весіллями метеликів... Якось по іншому не можу це назвати...Апофеоз життя!.. Та особливо мене цікавили жуки.- рогачі...
Старезний в’яз… Там, певно, є вони… Дійсно є… Навіть декілька… Один,- особливо великий… Сильний, чорний, з могутніми рогами... Вона,- значно менша, з маленькими ріжками... Бувають жуки завжди там, де у в'яза чи на стовбурі дуба ( інші дерева вони менше люблять) витікає сік з ранки... Там їх збираються ціла компанія... Ось як сьогодні… Там їх юрба...
Спостерігаю,- два рогачі лякають один одного, зціплюються рогами… Кожний мріє скинути суперника на землю… Поки що,- нічия.... Та боротьба продовжується...Хто,- кого...
Три - жучихи...Одна з них наблизилась до третього, могутнього жука… Потрогала вусиками… Раз… Другий… Третій… Стала осторонь… Нервово здригається... Тепер уже він уже до неї ,- догнав, щироко розставив лапки, осідлав, злегка придержуючи рогами... Ну,- як півень,- подумалось… Це ж треба так!.. Чого йому треба?.. Вона спробувала ворухнутись,- та де там… Володар… Підійшла Таня, сусідня дівчинка... Дивимось удвох...Потім,- Петрусь... Уже трійко....
З кінчика його черевця повільно появилось щось тремтяче, біленьке, якийсь черв'ячок... І, я очам своїм не повірив,- черв'ячок той...загнувся вперед, до кінчика її черевця… ЇЇ кінчик черевця теж нервово рухався, піднімався, трогаючи цю новинку… На кінчику черевця з’явилась маленька крапелька… Потім,- ще… Черевце занервувало ще більше… Про щось подібне мені вже розказувала сусідка Таня… Вона трішки старше мене і теж любить спостерігати, як і я за живою природою…Село!!.
Він рвучко піднявся над нею, широко розвів роги, опустився… І ніжно - ніжно, як говорила Таня, ввів кінчик отого, неприродно загнутого черв'ячка,... в ту її крапельку... І, не поспішаючи, став робити якісь тремтячі рухи, періодично відкидаючи рогами якогось із суперників... Кінчик її черевця трепетав, розкривався, млів від чогось приємного, певне.... Тепер уже і Таня, і я, і Петрик все це бачили своїми очима і, певно, щось розуміли, хоч ще не доросли навіть Лиску пасти...Малі ще,- казали батьки...
Живучі на селі,- ми іноді бачили таку поведінку людей... Чи чули відзвуки цієї поведінки, сидячі тихенько десь під вишками з запашним сіном та із біженкою від війни Асею, яка втікла від тої війни та й поселилась у сусіди Левка, старшого з трьох братів - сиріт... А чи підглядаючи в щілини сусідської клуні... І в тій сцені я вже зовсім непогано розбирався... Діти війни доросліли швидко... Таке життя...
А ті двоє все боролись, періодично наскакуючи на щасливця… Вона ж тим часом віддала перевагу іншому, красивішому, розумнішому, сильнішому (ооо,- сила нами цінилася!)... І , певно, більш бажаному для неї... Закінчилось їхне спілкування взаємним трепетом кінчиків черевця... Він повністю сховав свого черв'ячка в ній,- і завмер... Надовго… Її ж черевце ритмічно все щось там трогало і трогало, періодично здригаючись..… Жук знову не поспішаючи зробив кілька жвавих рухів… Черевце затремтіло і з нього ще показались крапельки…Завмерли обоє…
Згодом він,- високо піднявся на ногах... Красивий... Грізний в своїй могуті... Гордий... Його вибрали!..Він,- перший в гурті!!.
Ну, шкетики,- кіно закінчилось!!. На річку,- кинула клич Таня...І смикнула Петрика за полотняні штанці, бузиною фарбовані, з шлейкою через плече...По дорозі Таня сказала,- що це була пісня…Вічна пісня живої природи...Таке ми спостерігали вперше...
От тобі й РОГАЧІ,- думаю я зараз, вдивляючись в ту сцену через призму прожитого життя і маючи деякий трижди літній досвід...Не кожен із нас, людей, зміг би так... Ніжно... Трепетно... Зі страстю..…Скільки нещасних пар не витримують сірості життя, в'ялого спілкування, недолугої любові,- і розбігаються, шукаючи щось своє, більш яскраве, душевне, ніжне...
Я вдячний тобі, Танюшо, за ті наші дитячі роки...За наші походи в яри за селом... За річку... За гриби та суниці з навколишніх лісів..За тих жуків, за набуті наші перші дитячі знання природи, за твою цікавість до всього живого, атаманшо ти наша далека... В чужі краї тебе закинуло невблаганне жития... Та назавжди зосталася ти в пам'яті нашої першої дитячої компанії, з якої вже дехто і нажився, пішов за межу......Як ти там зараз в тому далекому, непривітному для українки Кемерово?..Чи жива ще?.. Живи!!! Сто років,- і все при здоров'ї!..
ID:
700203
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 13.11.2016 00:46:53
© дата внесення змiн: 13.11.2016 00:48:19
автор: Янош Бусел
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарні спогади про дитинство, Яноше! Хайживуть оті персонажі оповіді в добрі іздоров'ї... 
