Над лісами північного краю,
Над рікою і гладдю полів,
Мимоходом вгорі пролітає,
З криком тягнеться клин журавлів.
Йдуть за старшими юні на крилах,
Бездоганно тримають політ;
Біля хмарок летять посивілих,
І все далі від рідних боліт.
Їхні зови, пташині, їх кличуть,
Тільки їм зрозумілі, свої,
І по небу пливуть і курличуть,
Покидають холодні краї.
Може трапитись все в перельоті -
Тільки сумнів не лізь у думки.
До життя, по прямій від болота,
Свою зграю ведуть вожаки.
Їх кордон не тримає і межі,
І ми дивимось, діти землі,
З теплим сумом захоплено стежим,
Як летять і кричать журавлі.
Кличуть нас із собою, можливо,
Чи жаліється іншому птах,
Що вже холодно вранці і сиво
Від туману в сирих болотах.
Їхній крик не збагнути пташиний,
Лиш на хатки боброві і гать,
На покинуті гнізда-купини
Пожовтілі листочки летять.
Когда то хотел его стереть... Он мне тоскливо-занудным казался.Но со времем увидел что людям нравится, и оставил. Спасибо вам за простое, дружеское отношение!