З Журбою Відчай повстрічався
і у полон сумних очей,
cердешний,він в ту ж мить попався
і закохався у ту ж мить.
Журба ж самотньою була
і дуже сумувала...
Своє кохання неземне
давно вже виглядала.
Коли ж побачила його
серденько підказало,
що саме він,це-саме той,
котрого так чекала.
В обох серцях одної миті
кохання спалахнуло,
і поєднавши спраглі душі
в них сенс життя вдихнуло.
Кохали...і були кохані.
І...як ведеться в світі -
те,що цвіло-те дасть і плід,
ніяк це не змінити.
З кохання того навесні
нова душа вродилась.
Cльозинкою з сумних небес
до рук журби скотилась.
Дитям свого кохання
так тішились батьки...
Дали йому імення:
"Безвихідь"-нарекли.
Все,що уміли й знали,
роками нажили...
Своїй дитині жданій
з любов'ю віддали.
Щоб їх кровинка люба,
коли прийде пора
своїх батьків коханих
продовжила діла.
І от...пора настала-
Безвиході пора.
Ширяє білим світом,
продовжує діла...
Уже взяла на службу
Скорботу і Печаль.
Роботи ж має вдосталь,
роботи їй не жаль.
В країні - Україні
Безвиході пора...
Чатує,ставить пастки-
продовжує діла...
Тож пильні будьте,люди,
Розставлені пастки!
Не втрапити щоб в скруту
Й не вити,як вовки.
