Пробито днище.
Водами із сіллю
наповнились відсіки всі і трюми.
Утечею рятуючись, пірнають
розважливість і чіткість рубежів
за борт чуттів.
Не айсберг знищив –
пляшкою з-під рому
діру зробила хвиля, що безумні
послання в тарі долями носила,
допоки не знайшла співзвучних слів.
Пробій.
Прорив.
Ховає плесо
з атласу вітрила.
Душа судна, що темряви боїться,
невіданих і замкнених просторів
у жолоб Маріанський порина.
Страхів луна.
Так буде легше:
біль тамують болем.
Розгубленість колюча блідолиця
у мороці байдужістю здається.
Любов невинна – розпачу вина.
Торкнувся дна.
Самотність. Тиша.
Скелі оточили.
Нема ні радості, ні муки, ні вагання.
У трюмі закоркованим лишився
до суші недовезений напій
надій.
Та біль колише,
п`є душі запаси,
історію трагічного кохання
згортає обережно, і у пляшку
ховає серцем списаний сувій.
Не кидай!
Стій!
З-під рому…
Хвилі….