Наш похід на дачу ти згадай, дитино,
Все молочно-чисте, аж кружиться світ.
Ми бредемо полем – снігу по коліна,
Лишивши позаду, як косичку, слід.
Скільки видно поля – бур́яни рівненькі,
Наче на параді юні моряки
Вперше нарядились у штанці біленькі,
Білі тілогрійки, білі чобітки.
Тільки ми з тобою – їжачки в тумані –
Клацаємо фото, граємся в сніжку.
А кущ барбарису, як хлопчак вітався,
До землі нагнувши щічки в кожушку.
Дивну ту мандрівку не забуть ніколи.
Повернути б зараз той веселий сміх!
Все стоїть на місці: бур’яни і поле,
Під ногами чавка чорно-білий сніг.
Не повториш того, що було ще вчора.
Людям, як природі, непідвладний час.
Лиш на згадку фото нагада минуле
І такими в пам’яті залишиться в нас.
