Іде жебрак. Ба ні, не йде - чвала́є.
Хтось зрідка кине йому гріш.
Вже й долю злу жебрак не лає,
Хоча й встромила в спину ніж.
За що ж ти, доле рідна, так зненацька
Вбиваєш?.. Сказано ж: не вбий!
Ще є душа, хоча й жебрацька
І Бог живе ще й досі в ній.
Хто ж твій суддя, сліпа безжальна доле?
Хто кинув в скриньку тобі гріш?
"Жебрак" усякий в серце коле,
Хоч ти від них нічим не гірш.
Ти же́браєш у них на кусень хліба,
Бо голод вже тебе добув.
Тобі для щастя мало треба,
Бо й слова "щастя" ти не чув.
Ще не жебрак, хто просить хліба-солі
І голод - не найважчий гріх.
Ти ситий, друже, та без волі,
Загни́лий, то вже не горіх.
А тим, що бісяться від жиру
Направду, люди, невтямки,
Що їм бракує в серці миру
Й вони - найбільші жебраки.
Ваша правда - духовні жебраки! Прикро, у одних людей дуже багато матеріальних благ, а багато хто- ходить на смітник, це не стерпно бачити... 
