Я про любов писати не умію.
Хоча для неї я завжди писав,
А так гадав, що дасть мені надію,
І справді жаль, якби я знав.
Вона із іншими гуляла вечорами,
А в мене клопіт на мою біду,
Якби був птахом, то над дахами
Літав би і шукав її одну.
Я не пісні писав. Писав я їй балади,
Хотів так схожим бути на Ромео,
Втікаючи від всього і від правди
В останню мить, останній день померло,
Не знаю, що у серці, що сказати,
Кому потрібні ті зневірені слова, Не маю змоги вільно закричати,
Не маю змоги, там лиш пустота.
Вона в мені розбила усю щирість,
Понадрізала всі мої думки,
Зробивши у мені не ту властивість:
Невидимі озонові дірки.
