Вона прийшла, не знаю навіть звідки,
Крізь сліпоту вікон, замкнуті горем двері,
Мов сипонула пригорщу леліток,
Що застрибали на сумних паперах.
Прекрасна музика, не вмію і назвати,
Я тільки знову вчусь писати "щастя",
Вона щось неймовірне, бо і втрата
Грозиться гільйотиною упасти.
Їй мого розуму незнана суперечність,
Моя збентеженість й тривоги невідомі,
Вона прийшла, і цим уже доречна,
Вона дісталася, вона тепер удома.
Я їй довірившись (чи хто повірить) здатен
З очей своїх зірвати чорну стрічку,
І дивосвіт навколо помічати,
І не лякатись радощів зустрічних.
Струною, хвилею, через проміння й руки
Любов виходить з мене і до мене,
З прихованих глибин ця пуповина звуку
Все найвідаленніше зводить в іманентне.
Іманентне — належне внутрішньому світу. Відповідно до іманентної філософії зовнішній світ є іманентним (внутрішнім) змістом свідомості, породжується свідомістю та формується нею.
