Был у нас в Херсоне парусник. И даже два парусника - трехмачтовый учебный барк "Товарищ" и гранитный памятник первым херсонским корабелам.
Теперь остался только один - тот, который из гранита. Второй, трофейный "Gorch Fock", в советском крещении "Товарищ", прожил долгую, полную неимоверных приключений жизнь... Да, собственно, почему же прожил! - жив, жив, только теперь он музей, снова стоит в родном Штральзунде, где он и родился в 1933 году. Содержать престарелое судно дорого - слишком дорого для Украины; потому законный трофей и вернулся на родину. Ну, там-то он, конечно, будет жить еще долго, это славно... Но в Херсоне теперь - только гранитный парусник.
Я-то его хорошо помню - белый, изящный, тонкий, весь какой-то стремительно летящий, даже когда к гранитной набережной его намертво крепили толстенные швартовы. И когда вспоминаю я парусник, когда смотрю на его фотографии, закрадывается у меня сомнение. Не от государственной бедности, не от чиновничьей жадности - от нашей коллективной глупости попрощались мы с "Товарищем". Впрочем, что уж теперь.
P.S. Кто помнит времена до 1991 года, наверное, согласится, что обложка журнала "Огонек" в табели о рангах СССР была примерно равна обложке американского Time. Ну так "Товарищ" этой чести удостоился! - а точнее, украсил собой "Огонек" в мае 1956 года. Вот, из архивов сайта Your present perfect.
А по это ссылке - абсолютно полная и совершенно фантастическая история "Товарища" mycity.kherson.ua/avtory-ag/zaharov-2011/nash-tovar - вся, от его предтечи до роковой течи и музеефикации.
2017
Тут вражає ось що. Німці - покоління за поколінням - пам'ятали історію барка, починаючи з трагічної загибелі курсантів. Гадаю, саме тому їм важливо було повернути вітрильник. Тому що він - частина їхньої історії. А для нас він таким не виявився. Вперше мене це вразило у Львові - дивишся на місто та розумієш, що воно не є частиної історії тих, хто в ньому мешкає. Це - спадок чужих імперій; відкинувши імперське ярмо, ми відкидаємо навіть те, чого б варто плекати. Отак і "Товариш": ми наче ті ледащі школярі, які 25 травня з полегшенням викидають зошити та забувають геть усе, що вивчили. Ми відкидаємо все, що було вчора, гуртом, не вирізняючи в минулому нічого, не надаючи вартості нічому. А воно й не дивно, з огляду на нашу історію. Втім, колись таки треба навчитися розрізняти! "...Чтобы вы привычкою были научены к различению добра и зла". Зараз ще буде постскріптум
1914 року - за 19 років до будівництва майбутнього "ТОвариша" - норвезьці збудували собі вітрильник. Незабаром - часи ж які! - барк опинився в англійському полоні, британці взяли його за трофей. А далі почалася Друга світова, і тепер за трофей взяли барк вже німці. Тоді хтось з переможців. Кінець кінцем, 1967 року один норвезький багатій викупив барк у його поточного власника та пригнав додому. 1978 парламент Королівства оголосив судно національним надбанням. 2008 я був у Бергені та бачив і фотографував там цей барк - тепер зветься Statsraad Lehmkuhl (тоді я ще не знав нічого про нього). Живий-здоровий, найстаріший та найбільший вітрильник Норвегії. Національне надбання. Частина норвезької історії.
