СОНЕТ 3
Ти корінь що насичує стебе́льце,
Йому поживу із землі дає.
Без тебе сохне квітка мого серця.
З тобою – веселко́во виграє.
Ти той, хто пульс прискорює у днині,
У закапелках пам’яті живе,
Хто крила вимальовує на спині.
Дає легеням дихання нове.
Хоч мучить мене те, що ти далеко,
Що на сьогодні ти – не мій улов –
Привіти шлю, мов небесам смерека,
В радари серця кидаю любов.
Хай небо млу витрушує зі жмень,
Ти висвітлиш колись для мене день.
СОНЕТ 4
Ти висвітлиш колись для мене день.
Розсунеш хмари, мов на вікнах штори.
На всі «не можу» вивісиш мішень,
Візьмеш рушницю, ворухнеш затвором
І пустиш кулі – різко, просто в ціль.
Ми будем разом! Може тільки миті.
Та ти зумієш вигоїти біль –
Розквітнуть маки в висохлому житі.
А поки буду думати про тебе,
Торкатись ніжно променем долонь,
Дощем стікати по щоці із неба,
Гойдатись легким вітром біля скронь -
В уяві – буйній, теплій, кольоровій –
У Моршині, в Стрию, а чи у Львові,
СОНЕТ 5
У Моршині, в Стрию, а чи у Львові,
В кімнаті, у театрі чи в кіно,
У роздумах, читанні чи розмові –
З тобою на зв'язку я все-одно.
Невидимий ручай між нами ллється.
Хоч з надлишком черпає організм –
Плющем туга довкола серця в’ється,
Висмоктує природній оптимізм.
Нас різний поводир по світі водить,
Не схрещуються нам шляхи у дні,
Не співпадають на воротах коди.
Та ти все-рівно зіркою мені.
Хай серце часом болісно щемить.
Тебе гойдаю думанням щомить.
...поправте рядочок "Гойдатись вітром біля сивих ? (скронь)," 
