СОНЕТ 6
Тебе гойдаю думанням щомить.
Ну як такого можу не гойдати?
Твій голос, наче бір густий, шумить,
А думка може й оленя догнати.
Ти світиш світу – не лише мені,
Як мир, потрібен рідній Україні.
Приходь, приходь до мене хоч у сні,
Коли стоять дерева в білій піні,
Як холод льодом тіло огорта,
Синіють руки, щоки і вуста.
Неси вогонь у чаші пурпуровій.
Душі заштопуй виржавіле дно.
Виймай зі сховку ключик – все-одно
Ти генами уже у моїй крові.
СОНЕТ 7
Ти генами уже у моїй крові.
Собою мій наповнив організм.
Та тіло прагне іншої любові,
Давно тобі відкрило свій безвіз –
Ти в зоні недосяжності моєї,
Як сонця сонях, зірок калачі.
Нема вини у цьому нічиєї,
Що порізно удень ми й уночі.
Хоч так давно тебе я не стрічала,
Очима душу й серце не виймала –
Чуття живе, воно не відщемить,
Чека: червоне зміниш на зелене,
Нектар відбірний увіллєш у вени.
Тебе з моєї пам’яті не змить.
СОНЕТ 8
Тебе з моєї пам’яті не змить,
Думки – не дощ, а ти не пил дорожній,
Не стерти і, мов хліб, не відломить –
Наповнений куток тобою кожний.
Не знаю, чи згадаєш хоч би раз
Мій щирий усміх, спалах слова в добі.
Я ж викладаю день із твоїх фраз –
Вони зорею світяться на лобі.
Про тебе дізнаюсь з чужих джерел.
Літаєш в високості, мов орел –
Великі крила і широкий змах.
А у моїй душі сніги, зима.
І все ж росте надія, наче квіти, –
Зійде зоря, котра нам шлях освітить.
Браво!!! 
))) 
"Не стерти і мов хліб, не відломить..." 
