Я ненавиджу кожну сльозу, через тебе пролиту.
Кожне слово до тебе/про тебе нестерпно болить.
Кожен спогад, і кожне "люблю", сто разів пережите,
І моє недобите кохання - пощезни за мить!
Ти болиш, приростаєш до пальців, до серця, до тіла,
Ти клюєш мені груди, ти птиця, а я - прометей.
Я любила… Люблю. Боже, як я з тобою хотіла!..
Та розмови душевні завжди, як на зло, не про те.
Я змаліла до крихти, зі світу потроху зникаю.
Я не вірю словам (чи то просто не вірю тобі?).
Заступи мене, Боже, нехай більше не покохаю.
Пережити б лиш день, перелізти цей дикий рубіж.
Крик душі. Жалко, що так буває! 
