Поодиноке листя з вишень уже опадає,
І тихо шепче у бистрій річці холодна вода.
Тільки вітер буйний по полі весело гуляє,
Де край дороги за літом сумує берізка одна.
Сумує біла берізка за літечком красним,
Журиться, що ідуть осінні уже холода.
Пожовтіє і осиплеться її листячко
І в далеку дорогу його забере вода.
Берізко, біла красуне моя одинока,
Дощиком щедро ти умивайся та й не горюй.
Хоч зима спішить до нас люта і жорстока,
Ти ще зеленій, в жовтте листя ще не фарбуй...
Своє листячко в жовте незабаром ти помалюєш,
На землю акуратно вкладеш його з листопадом.
Пухкою, теплою шубою коріння своє вкриєш
Та й до ранньої весни мирним, тихим сном спати будеш.
Нехай присниться тобі сонячне, щедре літечко.
Згадаєш, як курличуть прощаючись журавлі.
Відчуєш незабаром теплі промінчики сонця
І проснешся, та й розпустиш довгі сережки свої.
ГАРНО ДУЖЕ! 
