Не думай так голосно –
мої вуха посипані перцем,
гостроти чилійської.
Не цілься наосліп –
ахілесові
тяжіння до тебе п’яти.
Не чекай на стовп палаючий
магматичний –
течу в тобі тихо,
навколоядерно.
Не струмени зітханнями
по тіла ніжних обрисах
в шовках напівпрозорих
теракотових -
вдихай мій світ,
ромашково-любистковий від пахощів волосся золотавого.
Рабом не будь
очей, блакиттю сповнених –
раби не відають
у чому суть безмежності
їх глибини.
Та будь моїм
всесвітлом і всетемінню -
не сірістю,
що ночі з днями змішує
у колір попелу,
крихкого зозулястого.
Не бувши – будь!
Як зможеш все збагнути – тоді і я твоєю зможу бути.