Промінчик з неба із-пада.
Туди ж летить й душа моя.
Упасти хоче у пітьму,
Де я повік горітиму.
Згорю дотла. Я зпопелюся.
Тепер нічого не боюся.
Бездонна тиша, морок скрізь
Візьме за руку мене й ввись
Не полечу я більш ніколи,
Очам не бачити простору.
Я впала вниз
Без дум й без сліз.
Думками захопилась скрізь.
Рознервувалась, політала,
Але душа моя пропала.
Позапліталася думками,
Тривожними цими згадками.
Забилась в кут. Мене немає.
Сама собі я десь згораю.
