Наче блискавку скинула хмара збентежену тінь,
Ніби знала, що скоро нависнуть над світом тумани,
А з туманами прийдуть дощі і крилатий мій кінь,
Десь застрягне між небом й землею в стежинах незнаних.
Він бродитиме довго: століття, а може віки,
Та я вірю у нього , бо знаю, що не заблукає,
І що прийде напитись води із тієї ріки,
Де на березі ще я до зливи на нього чекаю.
Захитають привітно гіллям верби і явори,
І зрадіє тоді мій крилатий: нарешті він вдома,
І розвіється попелом тінь, що неслася згори,
Віддощить, відболить і навіки забудеться втома.
