Моя душа не здичавіла,
Так, може трохи, розум з'їла
Вона безуствує у слові.
Зриває дах, та рушить стіни,
Кидає погляди у зорі,
Або до вікон, що прозорі,
Вона, немов би... мерехтить
Але не тліє... лиш горить.
Багаття, попіл на долонях
Та сивина яскрава в скронях.
То може щось воно не так.
Я не такий, як Ви бажали,
А може, ще, колись і знали.
Про душу згублую мою
Казали Ви "благословлю"
На слово, крик душі моєї,
Але казали Ви не теє.
Чого чекаємо від душ?
Чи може свиту? Чи кунтуш?
Чи може дрантя, може плаху
Чи повість про життя-невдаху.
