Навколо – дощ. Повітря червня злого,
Обернемось – і серпня слід старого
Закутав нас у ковдру з покривал,
А ти мене одну тримати мав…
Тримай мене міцніше за магніт.
Без тебе час – нудьга, гнітючий гніт.
А що я, власне, тут роблю тепер?
Липневий дощ про тебе спогад стер.
Молюсь тепер Всевишньому – він мудрий,
А ти зі мною, відчуваю, грубий,
Що час доречно став нам на заваді.
Служити не комусь, а тільки правді.
Нестерпний біль пекучої отрути.
Навіщо взагалі було нам бути?
Жнемо плоди гнітючої розлуки.
… Тебе тепер усе таки шукати.
Я зовсім поруч. Тут твоя є хата –
Оце все за гріхи тяжка розплата.
