Ми такі близькі просторово, та поміж нами
досі відстань та перепони з думок й примар.
Ти як той потік, що несеться між берегами,
чи пташина, що прагне злетіти вище хмар.
Зрозуміти ще прагнеш те, що вже час забути.
І несеш в собі ще те, чому час на смітник.
Ти шукаєш минулого сховані атрибути.
Відпускай....Такий короткий на жаль наш вік.
Всю ту злість, що хитрим змієм обвила душу,
все надумане, сфантазоване - у вікно.
Я змінилася бо так хочу, не просто мушу
чи повинна. Просто мені не все одно
як провести кожен рік, кожен день, годину,
кожну мить так, щоб у всьому свій був резон.
Хочу поруч з собою щиру, надійну людину,
із наміченим впевненим курсом тільки разом...
Та я досі не розумію твого двобою.
Ти щасливий? Ні? Та чому в цьому винен хтось.
Ми уперше доклали чимало зусиль з тобою,
щоб усе, що колись зламалось тепер зрослось.
Подивися вперед - там рясніє квітуче поле.
Озирнись назад - там пожовкла трава та пісок.
Може, любий, досить шукати винних довкола
і гортати сторінки із чужих казок.
Напиши свою, у якій буде справжнє щастя,
рідні очі навпроти, веселий дитячий сміх.
Я сама не зможу, мені це навряд чи вдасться.
Тільки разом - в погожу днину, чи в дощ та сніг.
, це варто перечитувати 
.
Дякую, дуже приємно... 
Дуже дякую, Оксано!!! 
