бокали розбиті
сп’яніла леді-розмова мовчить
тихо скрипить спустіла платівка самсари
стоптаний психоделічними маршами килим викинутий з вікна немов пуста пляшка сидру
племінна гітара що вилетіла за ним же розбита лежить на асфальті мертвим котом, необачно затиснутим дверима
двері балкона зачинені назавжди для чувакових тріпів у спайсових космосах із присмаком зефіру
йому тепер тільки розчинятись у просторі і бути мерехтливим спогадом що покидає нашу прострочену пам’ять
якщо принишкнути і прикласти вухо до мушлі квартири то досі чутно гул кожних ніг, кожного танцю що коли-небудь танцювався в цих стінах
а посеред квартири сидять крокодил у кашкеті й труба що уміє говорити — вони являлись мені архетипами підпідпісвідомості, зараз засипають дрібки амазонських джунглів в бонг підкурюючи зорями і постійно сміються
а стінами досі кокетливо бігають точки які ми намагались загіпнотизувати в канабіноїдній прострації
і кожен трек що коли-небудь грався зливається в ненависно-ніжну какафонію шепоту, лунає зі старого зламаного холодильника, ти ж бо чуш як він гуддіням грає даркембієнт?
шибки трясуться
у пам’яті підкошуються ноги
стіни зсипаються попелом, піском
я стою серед пустелі довготривалої пам’яті
крізь пальці вислизають стіни, пісні, біль і чувак
крізь пальці додолу падають джунглі і бонг, крокодил і труба, килими і мертві кошенята
крізь пальці стікає
квартира з попелу
спогадів
котрі згоріли підпалені твоїм яскравим волоссям
цим текстом я тільки розвіюю болючий тлін
і здмухую його на простори телеґрам-каналу.
к в ч
а р у
и а т ж
а
