Коли мені було десь років п’ять, я дізнався, що можна загадати бажання на Новий рік. Щоб воно здійснилося, необхідно зловити саме той момент, коли старий рік закінчується, а новий починається. Рівно о 12:00. Ні хвилиною пізніше.
Наступного 31 грудня я, звичайно, захотів випробувати це. Але вже о десятій мене відправили спати. Cказали, що я ще занадто малий, щоб так пізно сидіти. Я тоді завів таку істерику! Плакав, кричав, що вони просто хочуть здихатися мене і самі позагадувати всі бажання. Втім, я витребував собі дозвіл лишатися за святковим столом до 12:15 ночі наступного разу.
Наступного 31 грудня я сів на дивані о 10:30 вечора. Заздалегідь, щоб не пропустити той самий момент. По телевізору показували щось святкове, музичне і блискуче. Всі дорослі, крім мого старенького прадіда Павла, по черзі прибігали з кухні, приносячи на стіл пахучі, прикрашені яскраво-зеленими гілочками кропу та петрушки святкові страви. Я невідривно сидів на дивані, постійно поглядав на великі зелені цифри електронного годинника і повідомляв кожному, хто заходив до вітальні, що всіх покличу об 11:45, щоб ніхто не пропустив загадати бажання.
- І не забудьте придумати, що саме хочете побажати! – нагадував я.
Прокинувся я уранці у своєму ліжку. Спочатку розгублено намагався зрозуміти, що відбулося. А потім як почав обурюватися! На всіх, хто мене не розбудив у потрібну мить. На час, який тягнувся як резина, а тільки-но я заплющив на мить очі, полетів як скажений. На себе, бо заплющив на мить очі.
Наступного 31 грудня я навіть поспав удень і був абсолютно готовий ловити момент. Я бігав разом із дорослими, носив пахучі страви у гарних тарілках. І коли всі сіли за стіл об 11:45, я відчував, напевно, справжнє щастя. Всі наповнювали свої бокали, схвильовано гомоніли, шампанське булькало і шипіло, скло і порцеляна дзенькали. Раптом всі якось загули, схопили свої бокали, потягнули їх один до одного. Я взяв свій бокал із компотом. Хтось за столом вигукнув:
- Зробіть телевізор голосніше! Хочу послухати президента.
Я перелякано глянув на електронний годинник. Великі зелені цифри показували 12:01. Пропустив! Це був перший справжній розпач у моєму житті.
Скажу одразу, що наступного 31 грудня той самий момент я таки зловив. Швидко прочитав заздалегідь написане на клаптику паперу бажання і навіть спалив його у вогнику свічки. Але знаєте що? Бажання не здійснилося. Я впевнений, що я все зробив правильно, але воно не здійснилося.
Наступного 31 грудня я знову сидів у вітальні і думав, чи варто взагалі щось загадувати. Як завжди у своєму кріслі сидів дід Павло.
- Діду, а ти загадуєш бажання на Новий рік, – запитав я.
- Загадую.
- І як? Збувається?
- Поки збувалося.
- А яке, якщо не секрет?
- Зустріти наступний новий рік.
Я замовчав. Дивне якесь бажання. Куди ж він дінеться той новий рік.
- А моє чомусь не збулося, – продовжив я. – Тепер і не знаю, чи варто пробувати.
- Варто, звісно. Ти ж бажання самому собі загадуєш.
- Як це «самому собі»?
- Ти ж не думаєш, що бажання виповниться якимось надзвичайним магічним чином?
- А тоді як?
- Коли записуєш своє новорічне бажання, ти думаєш про найважливіше. Загадуєш його собі самому. Маю на у вазі, що це бажання найближчим часом має стати твоїм планом, а далі ти його виконуєш.
Спочатку я не хотів це приймати. Знаєте, хотілося якогось дива.
І досі на 31 грудня я загадую бажання. Рівно о 12:00. Самому собі. Щоб точно знати, чого хочу на прийдешній рік. І тепер мої бажання здійснюються.
ID:
800274
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 22.07.2018 16:36:40
© дата внесення змiн: 22.07.2018 16:36:40
автор: AnnaHodko
Вкажіть причину вашої скарги
|
