Хоробрий П’єр Баярд, останній рицар,
Чого ти тут, під каменем лежиш?
Всі очі вже проплакала столиця,
До сяйва слави жадібний Париж.
Посміли як природжені лакузи
Повилізати зі своїх кутків?
Який нечистий дав їм аркебузи,
Цю підлу зброю грубих селюків?
Тисячоліття сили та заліза,
Тяжких трудів, двожильного терпцю
В далеку вічність вирушили сизу,
Програвши кульці сірого свинцю.
А разом з ними рицарські манери
Пішли в краї забутих голосів…
А може так і треба, друже П’єре,
Що ти нових не спробуєш часів?
П.С. Картина Фелікса Філіппото "Баярд, що захищає Гарільянський міст"
