Земля Чернігівська – колиска України…
Несу в долонях їй свою любов.
Це край верби, барвінку і калини.
За нього сотні раз лилася кров.
Палили нас і різали, й топтали
Монголи, дикі половці й Литва.
Козацька знать уперше тут повстала,
Хоч поплатилась за свої слова.
Полуботок, Мазепа, Скоропадський –
Козацьких днів і слава, і печаль –
Гетьманом кожен був із них і батьком…
Хіба можливо їх не величать!
Не одного гетьмана у холодний
Сибір заслали, щоби залякать.
Ті ж, муки приміряючи Господні,
Присягу не зганьбили козака.
Батурин спалено, а з ним – козацькі душі…
Здавалося, сам Бог ридав згори.
Чи можна, це згадавши, буть байдужим,
Пробачить смерть жінок і дітвори?
Пройшли віки… Їх не зібрати в жмені…
Підставив небу плечі чорний жертвам хрест.
Тисячооко дивиться на мене
Й на схід показує його уявний перст:
Поглянь, мовляв, яка краса навколо,
Зайди в козацьку церкву, помолись
За тих, котрі не вернуться ніколи,
За тих, кого замучили колись…
Довкола річка. Голубіють хвилі…
Тоді були червоними вони.
Це в них зарізані тоді знайшли могили
Діди, жінки і діти без вини.
І знову ллється наша кров на сході
(Москва на цей раз косить наш Донбас)…
Вона є катом для мого народу
Та всіх уже не знищити їй нас!
4.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Точно ви вiдзначили, що багатьма iменами славетних дiячiв i героiчними подiями вiдома Чернiгiвська земля. Але треба зауважити, що, звичайно, не так, щоб повнiстю все iдеально було. Траплялися i не досить приемнi персонажi серед мiсцевих уродженцiв - зрадникiв, негiдникiв рiзних також можна було спостерiгати. Тож ви згадуете про спалення Батурина. I якраз же був такий - старшина Прилуцького полку Iван Нiс, який перейшов на бiк Меншикова i показав росiйському вiйську на чолi з Олександром Меншиковим таемний хiд до мiста, пiсля чого вони Батурин i спалили. Ось, дивiться, у цiй статтi мiж iнших, зокрема, i про нього згадуеться: http://nnstr.blogspot.com/2012/07/blog-post.html
Але, разом з тим, i дуже багато яскравих творчих особистостей е уродженцями вашоi Чернiгiськоi землi. Ось, скажiмо, велику повагу i шану викликае украiнський поет i видавець Василь Еллан-Блакитний. Вiн же якраз народився у селищi Михайло-Коцюбинське Чернiгiвського району. I вiршi у нього були дуже високоi якоостi, а ще саме вiн був засновником гумористичного журналу "Перець". Так, до речi, що виявляеться - вiн помер у 1925 роцi вiд хвороби серця. А вже через деякий час пiсля того, коли його вже i на свiтi не було - його було проголошено "буржуазним нацiоналiстом" i посмертно винесено йому смертний вирок. О, як воно - до чого бiльшовицькi вождi змогли додуматися. Ось, погляньте: http://ukrclassic.com.ua/katalog/e/elan-blakitnij-vasil/226-elan-blakitnij-vasil-biografiya