Згадай отую нашу зустріч,
Мене невпевнену, малу.
І мовчки йшли ми лісом, поруч.
Боялась – в темряві впаду.
А ти дививсь тоді під ноги,
А то й на мене споглядав.
Не знала я тоді дороги,
А ти хоч знав, та й не казав.
Згадай той звук, вода шуміла,
Там річка бистрая була.
Я дивувалась та раділа,
Втекти з обіймів не могла.
Почуй крізь темряву зимову
Той шепіт: «Лиш не відпускай».
Не хтіла чути я відмову,
Дозволила собі – кохай.
Згадай і другу нашу зустріч,
Не знали, що тоді казать.
Були самі ми, віч-на-віч,
Тебе хотілось цілувать.
Не можу спогадами жити,
Тобі дзвонить і сумувать.
З тобою буть! Тебе любити!
Не довго зустрічі чекать!
