Поклик душі
Любов, спинися на хвилину,
Ти не неси себе у даль.
Бо тут без тебе я загину,
А там що? Може і печаль.
Любов, чому ти так жартуєш?
Скажено серце тріпотить.
Ти так усіх людей рятуєш?
А потім щось в груді щемить...
Любов, чому ти навіжена?
Спинись, постій, не дожену!
Ох, ти ж уся в колір зелена,
Моя ти доле. Не збагну...
Любов, що ти таке зробила?
Чому не можеш говорить?
Чи може мову загубила,
Чи слів нема, то й не болить?
Любов, пекельні твої муки...
Чому летиш і не стоїш?
Згорни ти крила від розлуки,
Бо феніксом в імлі згориш.
Любов, тоді хоч будь щаслива.
Там у нутрі свого єства,
Бо я не знаю, де ти, мила?
Але ти є, ти ще жива...
Моя любов...
Та тут не до жартів. Життя не дозволяє собою гратися. Химера якась. Виливається за мить. Дякую, що сподобалось. Частіше мої слова потрапляють у сміттєву корзину. Щиро дякую
хотілося б, щоб була справжня. Дякую за відгук.
