Манили вогники нічні в болото.
І лісовик шептав на вухо: "Йди в перед".
Здавалось, що в пучині блищить злото,
Розкрив свої обійми очерет.
І раптом твердь скінчилась під ногами.
Щось швидко потягнуло вниз.
З"явилися утоплені і хто пропав ночами.
Світились білим їхні душі скрізь...
Я там хапаючи коріння і рослини
Тягнувся вгору далі від химер...
"Лише б ковток повітря, хоч краплину"...
Я в тім болоті мало не помер.
Ледь зогледівся і побачив квітку
Прекраснішу за тисячі прикрас...
Вона полум"яніла вся і змінювала зрідка
З червоного на фіолетовий окрас...
Почулись голоси і я побіг за ними,
Дівочі ніжні голоси...
Я був наляканий і мчав щосили...
Спіткнувшись впав серед роси.
І там замітив голу дівчину і звіра,
Рогатого володаря лісів.
Лілеї білі і дурман, нечиста сила...
Я поковтав всі значення од слів.
І раптом все затихло і ні звуку...
З нори з"явився бородатий ВІй.
Схопив мене своїми клешнями за руку
І ліс почув мій дикий вий.
Зливались в танці сміх із страхом
В очах безумства загорілися вогні
І весь мій світ затерся одним махом
Червоно-фіолетовим горить душа в мені...
Щиро вдячний. 
