Я так багато тобі маю сказати,
Чудний ти й серйозний водночас,
Пишу се вночі, скоро має світати,
А я починаю свій дивний часопис.
Таких як ти є, мабуть, зараз не стрінеш,
Усі метушаться, гасають по світу,
А ти навпаки, ніби скоро застигнеш,
Один із митців, що турботи покинув.
Невже такі є, що мов сонцем палають,
Що їхня душа до народу кричить,
Що серцем горять і не вигорають,
І лише душа за народ тей болить.
Болить. Бо не хочуть ті люди почути,
Душі благородної щирий порив,
Що прагне мистецтво всім серцем відчути,
Чий голос про вічне мені говорив.
Таких як ти є, я ще не зустрічала,
Таких, що лиш словом в Едем віднесуть,
І як би я там у собі не пручалась,
Лише із тобою пізнала я суть
Усього, що ще не розуміла,
З тобою пройти б цей нездоланий шлях,
Усі таємниці тобі я відкрила б,
І прочитала б твої по губах.
